Цикл скорбна мати тичини

Шкільний твір

Не буть ніколи раю

У цім кривавім краю.

П.Тичина

Вже понад вісім десятиріч звучить у світовій літературі могутній, титан-ний голос Павла Тичини. Його рання лірика полонила читачів душевно-ліричними картинами природи, незвичайними барвами, музичністю. Душа поета то мчить на вітрилах віри в добро, то впадає у відчай. Та більше оптимізму в ранніх віршах. Його ідеал – не окрема людина, а гармонія людини з природою, інтелекту й духовності, закону й благодаті, почуття й обов’язку.

Коли настала революція 1917 року, він став її співцем. У дні жовтневого повстання в Петрограді, в роки громадянської війни, яка на Україні була складною та жорстокою, Павло Тичина віддає весь свій талант рідному народові. Його вірші друкуються в газетах і журналах поряд з віршами та поемами молодих співців революції Василя Чумака, Василя Блакитного, Михайла Семенка.

За словами Станіслава Тельнюка, дослідника творчості поета, дебют Павла Тичини нагадував спалах сонця. Критик мав на увазі першу збірку поезій “Сонячні кларнети”, одне з наймузикальніших творінь світу.

Поряд з пейзажними малюнками-акварелями, які стали перлинами української літератури, у збірці “Сонячні кларнети” видрукувано тетраптих (чотири вірші, які разом складають ідейному єдність) “Скорбна мати”. Цей твір складний за змістом за ідейним звучанням.

Кожен вірш твору починається словами “Проходила по полю…”. Проходила Мати Марія не з ясною посмішкою, не з обнадійливим поглядом, а із скорботно стиснутими устами, такою, якою вона була тоді, як розпинали сина. Пильне око Матері помічало все навколо себе: вигорілі степи, трупи загиблих. На Україні лютувала смерть. Тривожна ситуація сповнювала серце Павла Тичини терпким болем, і поет дійшов висновку:

Не буть ніколи раю

У цім кривавім краю.

Історія революції в Україні сповнена трагічних перипетій. Тривогу поета ми сприймаємо як неминучу реальність, хоча нам сьогодні не так просто розібратися в складному перебігу революції і громадянської війни, адже історію України протягом багатьох десятиліть замовчувано і спотворювано.

Не дивно, що і геніальний твір П. Тичини “Скорбна мати” протягом кількох десятиліть не друкувався. А поет-любив його, високо цінував, бо то була поетична оповідь про Матір-У країну в тяжкі роки. Водночас це і рідна поетова мати Марія Василівна, якій і присвячено тетраптих. У вірші переплітається біблійне і реальне. З цього поєднання поет намагається видобути світло вбитої любові, гуманності, співчуття до людських страждань.

Тичина змалював український Часопростір у стані абсолютного колапсу, коли навіть природна зміна дня і ночі зупиняється. Трагічні символи передають агонію національного світу: блискучі ножі в серці Божої Матері, розп’ята тінь її сина, її плач.

Немає спасителя в Україні. Знищена духовність. На цей жорстокий, знавіснілий край чекає лихо.

Пророчі слова Божої Матері відгукнулись подіями 1933, 1937, окупацією 1941-1944, голодом 1946-1947, Чорнобильською аварією 1986.

Воістину даром прозріння володів Тичина. Серце Божої Матері обливається кров’ю: вона відчула, що людство знехтувало жертвою її сина.

Незабутнє враження справляють на читача ті картини, які засвідчують братовбивчу війну: “в могилах поле мріє”, “буяє дике жито”.

Образ-символ жита переосмислений автором: у народній творчості – це символ життя, у Павла Тичини – алегорія руїни, краху. Тому-то єство матері сповнене болем, сумом, скорботою, надії воскресіння не є запорукою земного раю в ріднім краї. Скорботою і гіркотою напоєні слова:

Не буть ніколи раю

У цім кривавім краю.

Цей твір з його вишукано простим і водночас іконописно чітким малюнком монументальними образами і великою людинолюбною силою – зразок поезії, яка символізуватиме криваве XX століття на всі часи людської цивілізації.

Источник

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>>Українська література: «Скорбна мати»

«Скорбна мати»

Власне, так і сталося: свідченням братовбивчої трагедії є тетраптих «Скорбна мати» (1918). Присвячений пам’яті матері поета, якої не стало в 1915 р., цикл водночас набрав широкого символічного узагальнення. Образ покійної матері Марії переростає в образ Скорбної Матері, в якому узагальнено і долю Божої Матері, й страждання України.

Кожний з чотирьох віршів циклу розпочинається одним і тим же образом «Проходила по полю». Так вимальовується динамічна картина страждань рідної землі, яка потрапила в криваву орбіту громадянської війни. Вражає, що «в житах» (а це одвічний символ життя) «чийсь труп» «чорніє». Боляче, що люди забули заповіти Спасителя, розіп’ятого за них на хресті. У підтексті тетраптиху прочитується національна руїна України, висловлюється вона й сльозами Божої Матері:

Не місяць, і не зорі,

І дніти мов не дніло.

Як страшно!., людське серце

До краю обідніло.

Страшно, коли поле, яке має родити людям хліб, тепер «в могилах… мріє». Страшно, бо всюди маячать тільки «квіти звіробою, із крові тут юрбою зросли на полі бою». Страшно, що в тузі «мовчать далекі села». Звідси – болюче пророцтво-застереження: «Не буть ніколи раю у цім кривавім краю».

Академік Леонід Новиченко мав підстави схарактеризувати «Скорбну матір» як один з найголосніших тренів (існував колись такий ліричний вид, дослівно – плач) у всесвітній поезії. Трагічність пафосу циклу – в оголеній простоті засобів: на весь тетраптих кілька метафор, правда, надзвичайно сконденсованих («біль серце опромінив блискучими ножами»; «руки безкровні, як лілеї»; «буяє дике жито»). «У плачі,- пише вчений,- не повинно бути прикрас, хоча може бути гірка, трагічна іронія – і вона тут присутня («Ідіть на Україну. Заходьте в кожну хату. Ачей вам там покажуть хоч тінь його розп’яту»)». Такий глибинний трагізм цього шедевру.

Українська література 10 клас, Петро Хропко

Книги, підручники української літератури скачати, конспект на допомогу вчителю та учням, навчатися онлайн

Зміст уроку конспект уроку і опорний каркас презентація уроку акселеративні методи та інтерактивні технології закриті вправи (тільки для використання вчителями) оцінювання Практика задачі та вправи,самоперевірка практикуми, лабораторні, кейси рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський домашнє завдання Ілюстрації ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа реферати фішки для допитливих шпаргалки гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати Доповнення зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ) підручники основні і допоміжні тематичні свята, девізи статті національні особливості словник термінів інше Тільки для вчителів ідеальні уроки календарний план на рік методичні рекомендації програми обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь – Образовательный форум.

Авторські права | Privacy Policy |FAQ | Партнери | Контакти | Кейс-уроки

© Автор системы образования 7W и Гипермаркета Знаний – Владимир Спиваковский

При использовании материалов ресурса

ссылка на edufuture.biz обязательна (для интернет ресурсов – гиперссылка).

edufuture.biz 2008-© Все права защищены.

Сайт edufuture.biz является порталом, в котором не предусмотрены темы политики, наркомании, алкоголизма, курения и других “взрослых” тем.

Разработка – Гипермаркет знаний 2008-

Ждем Ваши замечания и предложения на :

По вопросам рекламы и спонсорства пишите на :

Источник

Апокрифи – ранньохристиянські книги, які, описуючи життя біблійних героїв (пророків, апостолів, Ісуса Христа, діви Марії), прагнуть зосередитися на моментах, не розкритих у Святому Письмі, “доповнити” його. Проте вони суперечать Біблії в принципових моментах, і більшість християн частиною Біблії їх не вважають.

У свою чергу, в романі Уласа Самчука “Марія” з Богородицею співвідноситься тільки образ головної героїні Марії Перепутько. Під час одруження Гната з Марією на невідповідність одного другій вказує така деталь: “Благословляли

на шлюб непаристими образами. Не було часу поїхати та купити паристі.

Один образ – Мати Божа Молошна, другий – Ісус Христос, менший розміром, а це недобрий знак”. Цей момент звучить як вістка попередження не припускатися фатальної помилки, виходячи за нелюба. Коли помирає Романьо – перша Маріїна дитина – священик радить їй від Святої матері брати сили, щоби витримати своє горе.

Йдучи від Гната, вона забирає з собою ту шлюбну ікону. Після пожежі в Маріїному господарстві були врятовані тільки діти, Гнатова мати й ікона Богородиці.

І Тичини мати Ісуса ходить по наповнених трупом

полях України (типовий штамп практичного мислення українського релігійного фольклору!) й так реагує на побачене: “Біль серце опромінив Блискучими ножами!” За Біблією, передрікаючи Маріїну долю, янгол Гаври-їл сказав: “І самій же тобі душу прошиє меч” (Євангеліє від Луки, 2-й розділ, 35-й вірш). Це було передбаченням її трагедії як свідка смерті власного сина. На цьому вірші грунтується культ Непорочного серця діви Марії в католицькій церкві. Іконопис зображує її з видимим серцем, на яке націлено сім мечів.

Прихильники цього вчення стверджують, що Марія приймає до свого серця і пропускає через нього всі страждання на землі, сприймаючи їх, як свої, чим виступає “співспаси-телькою” людства поряд із Христом. Ідея розп’яття тут виражена в той спосіб, що, коли Христові пробили залізом руки й ноги, то Богоматері серце. Навіть більше, поезія Тичини завершується тим, що Марія

Не витримала суму, Не витримала муки, Упала на обніжок, Хрестом розп’явши руки!

У романі Самчука велич головної героїні теж полягає в небажанні ширити зло на землі, краще лишатися ображеною, аніж помститися комусь. Так, коли син Максим виганяє старих батьків із хати, а син Лаврін від гніву втрачає самоконтроль, вона стає між синами й намагається помирити їх, не даючи емоціям взяти гору і привести до трагедії. В кінці життя вона зізнається Гнатові, що знала, що це він підпалив її хату, проте раніше не відповіла на питання Корнія, чи не здогадується вона, хто б міг бути палієм.

Іншим ключем до розуміння цих текстів може бути апокриф “Ходіння Богородиці по муках”, де описується сходження Марії до пекла, видовище мук грішників і рішення упрохати Христа помилувати їх. У “Скорбній матері” Богородиця зустрічає апостолів, які повідомляють ій про воскресіння Христа. Замість повірити, як то свідчать Євангелія, Богоматір виражає рішучий сумнів:

Звела Марія руки. Безкровні, як лілеї: Не до Юдеї шлях вам, Вертайте й з Галілеї. Ідіте на Вкраїну, Заходьте в кожну хату, Ачей вам там покажуть Хоч тінь його розп’яту. (…) Христос воскрес? – не чула, Не відаю, не знаю. Не буть ніколи раю У цім кривавім краю. (…) Проходила по полю… – І цій країні вмерти? – Де він родився вдруге –

Яку любив до смерти? Українські поля з трупом постають як аналог пекла. У той же час Марія стверджує, що, хоч Христос народився в Україні й любить її до смерті, але не воскрес у ній доти, доки тут ллється кров (можливий мотив – знамените “А до того я не знаю Бога…” з шевченкового “Заповіту”).

Тичина вживає характерний для себе прийом поєднання шокуючих суперечностей: Україна – земне пекло й у той же час земля обітована, центр світу, де повторюється таємниця спасіння людства під їхніх гріхів.

У романі Самчука Марія Перепутько, проходячи до кінця свій і’традницький шлях, мовби спускається до пекла голодомору, втілюючи надію України на відновлення, воскресіння. На це вказують слона Гната до Марії, які нагадують поклоніння діві Марії: “Марія розплющила очі, дивиться назустріч сонцю, вийняла суху, кістляву руку і простягнула її далеко від себе.

– Сонце! – каже вона. – Сонце!.. Дивися, Гнате, яке сонце. Ба чив ти коли таке сонце?..

Кінчики проміння опалюють сухі жили руки, б’ють у запалі очі, нідбарвлюють срібло волосся. Марія не жмурить очей. (…) Гнат мовчки сидить, і в душі його воскресають мертві з гробів, встають з домовини люди, далекі, забуті, розкидані по всій землі. Встають радісні і сліпають радісні пісні. Гнат усміхається.

Після здіймає свою руку, бере у неї Маріїну, ту, шо до сонця знялася, і лагідно, довго цілує її. (…) – Цілую руку матері. Цілую святість велику. Цілую працю!”. Схожість цих творів може йти й від наслідування, оскільки збірки

І виходили в Галичині й, напевне, були відомі Самчукові, хоча треба наголосити, що роман Самчука є цілком самостійним твором. Нідстань, відмінні політичні умови, різна партійна й конфесійна на-чежність (православний містик-універсаліст, уенерівець Тичина в ре-нолюційній Україні й греко-католик, оунівець Самчук у Чехословач-чіімі) не завадили спільності художнього мислення митців. У розглянутих текстах через апокрифи про Богоматір обидва літератори подають вражаючу й величну візію трагедії українського суспільства, тор-іуроианого революцією чи голодомором.

Loading…

Источник